Ресторан Pride Esports Premium Lounge на бульварі Тараса Шевченка у Києві
Solod enjoy bar на Павла Тичини у Києві
Японська кухня – це не тільки гастрономічна та естетична насолода, але й вражаюча дія на настрій, і самопочуття людей. Сьогодні мистецтво японської кулінарії практикується у багатьох ресторанах Києва. За тематичну кухню здорової нації відповідають професійні шеф-кухарі, яким достовірно знайомі національні секрети приготування страв.
Культові японські страви
Японці навчилися ідеально формувати смак страви, зберігаючи корисні властивості інгредієнтів. Це спосіб не лише зберегти здоров’я, а й примножити його. Це шлях до довголіття.
Смачні збалансовані страви:
- Риба фугу;
- Сашимі;
- Сатоімо;
- Каша Ямато тягаю;
- Норімаки;
- Сашимі;
- Роли;
- суші.
Історичний вплив на кухню
Корінні мешканці архіпелагу в доісторичні часи виживали за рахунок лову риби та морепродуктів, за рахунок полювання на диких звірів. З рослинної їжі в ходу були коріння, горіхи та жолуді. Добуті продукти варилися та запікалися у керамічній посудині. Через особливості клімату та географічне розташування населення не могло масово вирощувати худобу та займатися землеробством.
Стародавні японці навчилися ферментувати виловлену рибу. Секрети ферментації сьогодні заполонили інтерес гурманів, а в ті далекі часи забезпечували японцям харчовий ресурс. Риба після такої обробки довго зберігалася, за структурою була ніжною та соковитою, її натуральний смак та запах були набагато вираженішими.
Японська культура харчування вперше заявила про себе понад два тисячоліття тому, коли місцеві жителі вперше спробували вирощувати рис. З того часу ця крупа стала обов’язковим гарніром та самостійною стравою. Особливо цінувався липкий сорт рису, який згодом став основою для знаменитих суші. Тоді рис заправлявся пастою з ферментованої риби чи морепродуктів – сіокара. Але головними значущими складовими японської кухні завжди були молюски, омари, лангусти, креветки, риба – доступні продукти з доведеною нині користю. У справжніх японських традиціях готувалося ферментоване блюдо наредзусі. Віддалено воно нагадувало сучасне суші, оскільки складалося з рису, солі та риби. Продукти під пресом поміщалися у спеціальний контейнер, через якийсь час риба ставала придатною до тривалого зберігання. Рис після ферментації ставав їстівним і викидався.
З єдиної на той час культури рослинництва японці почали робити алкоголь. Слабоалкогольний рисовий напій саке через віки став відомим на весь світ. Найміцніший його побратим сітку, виготовлений з рису, жита та солодкої картоплі з’явився набагато пізніше. У період становлення японської кухні на раціон місцевих жителів вплинули китайські гурмани, завдяки яким Японія навчилася пити ароматний чай, їсти паличками, робити сир із сої – тофу. Слідом за рисовою культурою японці стали культивувати сою, пшеницю, ячмінь, просо, бобові, імбир, дині та гарбузи, персики.
У тринадцятому столітті японці так звикли до чаювання, особливо до спільного, що для них цей процес став справжнім ритуалом, який отримав назву – чайна церемонія. Мистецтво чаю зажадало від японських ремісників багато гарного порцелянового посуду та сервізів. Так японці стали ще й естети. Японська кулінарія до сьогодні дуже сфокусована на зовнішній красі страви, на його барвистому оформленні та сервіруванні.
Ченці і вчені Японії часто здійснювали поїздки до Китаю, щоб осягнути там ази їхньої культури, в тому числі гастрономічної, через що японський стіл урізноманітнився рисовими крекерами, рисовим тестом моті, пастою з соєвих бобів, що перебродили – місо, локшиною – сомен і удон. П’ятнадцяте століття для Японії характеризувалося надходженням нових продуктів, за рахунок торгівлі з португальцями та іспанцями. Велика кількість овочів, оливкової олії, прянощів, вина, солодощів урізноманітнила рецептуру місцевих страв.
Далі був період Едо, що наклав на кілька століть табу на будь-який іноземний вплив, у тому числі на ввезення продуктів. Це визначило подальшу долю японської кулінарії та стало стартом для зародження найздоровішої, неординарної та колоритної кухні світу. Динамічна крива тривалості життя простого японця впевнено піднімалася. У Японії з’явилися перші гастрономічні заклади, де відпускалися здорові страви – локшина, кабаяки, суші і до нього соєвий соус.
Цікавитись японською кухнею світ став відносно недавно. Про традиційний суші та соєвий соус європейські ресторани дізналися наприкінці другого тисячоліття. Соєвий соус почав використовуватися не лише до суші. Цей продукт ідеально замінив сіль, прянощі та спеції, надаючи страві особливий відтінок та колоритний смак. Завдяки цій приправі сформувалася основна концепція японської кулінарії “кращий спосіб приготування – не готувати”. Багато видів риби і морепродуктів японці не піддають тепловій обробці, а вживають їх у сирому та сиров’яленому вигляді. Таким чином, місцеве населення збагачує свій раціон незамінними корисними речовинами.
Сучасна Японія значно розширила свої кулінарні обрії. З дев’ятнадцятого століття і до сьогодні у країні відновлено імпорт. До Японії надходить великий потік європейських продуктів, таких як м’ясо, пшениця, молоко. З’явилися нові національні страви – каррі, рамен. У далекі часи японські релігії забороняли вживати м’ясо. Винятком було царське полювання та хвороби. Буддійські та синтоїстські обмеження на м’ясо, а також заборони на вбивство тварин у період Нара залишилися позаду.
Регіони та кухня
Розташована у водах Тихого океану острівна держава здивувала світ унікальним підходом до кулінарії. Країна довгожителів та найздоровіших у світі людей накопичила багато кулінарних рецептів, які розкидані по всіх її регіонах. Рецепти японської кухні поєднує розумний вибір продуктів і правильний, з медичної точки зору, підхід до їхньої обробки.
Незалежно від кліматичного поясу японські кухарі дотримуються принципів сезонності та працюють з локальними – сезонними продуктами, що відповідають порі року.
Гірськолижний острів Хоккайдо порадує туристів достатком екзотичних ситних страв. Варто скуштувати корінну японську страву із зимового лосося – руїбе, щоб дізнатися про смак найдавнішого народу Японії, старожил айне. Традиційно вони готували їжу в керамічних горщиках, де виходила чудова юшка з лосося, грибів, овочів, тофу – ісікарі набе. У місцевих ресторанах офіціанти запропонують суп-каррі, краб – кані-рері, популярну страву з баранини та кабачків – дзингісукани.
На острові Хонсю у столичному місті Нагоя любителів японської кухні зацікавить локшина удон та десерти з рисового желе – уіро. Місцеві жителі популяризують окономіяки – смажену коржик із багатофактурною начинкою. У холодних місцевих водах мешкає багато видів цінної риби та молюсків, тому населення часто її використовує у своїх рецептах. Префектура Аоморі продемонструє смакові якості супу з морських їжаків та молюсків – ітігоні. У префектурі Тотіги є місто Уцуномія, де туристів, що зголодніли, обов’язково нагодують смаженими пельменями гедза. Ця страва є вихідцем з Китаю, але тут вона давно прижилася і у видозміненому форматі стала улюбленою японською ласощами. Місто Сендай префектури Міягі потішить смаженою яловичою мовою – гютан. У маленькому місті Нікко, що відноситься до префектури Тотігі є місцевий делікатес – спідниця, що є пінка з теплого соєвого молока, яку видобувають в процесі виготовлення тофу.
У галасливому суперсучасному Токіо найбездоганнішими за своїми смаковими якостями та корисністю виявилися страви з морепродуктів. Вибір якісних продуктів у столиці Японії достатньо. У місті є величезний ринок Тойосу, багатий на молюски, морепродукти, цінні сорти риби. У Токіо дуже багато ресторанів високої кухні, які заслужили найвищої оцінки гастрономів і відзначені світовими мішленівськими зірками. Яскраві страви їх меню: різноманітні суші, суп – рамен тонкоцу, наваристий бульйон з тофу – сябу-сябу, свиняча відбивна тонкацу, чай із сакури.
Гастрономія префектури Окінаві – здебільшого є кухнею національних меншин рюкюсців. Багато чинників, включаючи особливий клімат, вплинули характер місцевого раціону харчування. У регіоні активно вирощують стійку до негоди солодку картоплю з китайської провінції. Південно-східна Азія поділилася з Окінаві насінням гіркого огірка та гарбуза-люффа. Ці рослини додають ексклюзивності фірмовим стравам окинавців. Попит на рибу через сильну спеку на острові тут невеликий. Натомість населення не репрезентує свою кухню без свинини. Коронна страва окинавської кухні окінава соба – локшина з ферментованим тунцем та великими шматками свинини – цінна енергетична страва.